Історії які ви нам довірили

1 2
меню
{( row.text )}
{( row.tag )}
logo

Історії які ви нам довірили

1 2
Музей «Голоси Мирних»

Музей «Голоси Мирних»

У 2014 році на сході України почався збройний конфлікт. Тоді першим на допомогу постраждалим людям прийшов Рінат Ахметов. Він надав безпрецедентну за своїми масштабами допомогу й врятував 3,5 мільйона життів. І зараз для збереження свідчень цих людей створений Музей «Голоси Мирних».

Музей уже зібрав близько восьми тисяч історій жителів Донецької й Луганської областей та переселенців, а до 2025 року Фонд планує задокументувати 100 тисяч свідчень. Це — архів правдивих історій Мирних, розказаних від першої особи, власними голосами тих, хто пройшов через жахи збройного конфлікту.

У зборі історій для Музею беруть участь психологи, які допомагають людям впоратися з травмою війни. Із 2014 року психологічну підтримку Фонду отримали понад 60 000 мешканців сходу країни різного віку. Олена Лук’янчук – одназ психологів Фонду, яка підготувала низку матеріалів щодо психологічної допомоги. Пропонуємо вам її професійну точку зору.

У Будапешті на набережній Дунаю, недалеко від будівлі парламенту, стоїть 60 пар стоптаних чавунних туфель. Це —скульптурні копії взуття жертв Голокосту, які зустріли смерть на цьому місці незадовго до закінчення Другої світової війни. Можливо, хтось бачив, хтось читав про цей меморіал.

Він встановлений у 2005 році в пам’ять про безліч чоловіків, жінок і дітей, знищених в останній рік війни ополченцями угорської нацистської партії «Схрещені стріли». Відкриття пам’ятника відбулося 16 квітня — у День пам’яті жертв Голокосту в Ізраїлі (Міжнародний день пам’яті — 27 січня). У 2014 році Угорщина офіційно визнала відповідальність і принесла публічні вибачення за геноцид євреїв.

Це — приклад того, як колективна травма обробляється суспільством і стає частиною історії.

Травма — це екстраординарна подія, яка зазвичай загрожує життю людини/людей, яка згодом стає відокремленою частиною спогадів. Про неї не хочеться згадувати, говорити, її не так просто вмонтувати у свою історію життя, саме тому, що вона неприємна, хвороблива й сприймається мозком як те, що треба забути й більше не діставати.

Саме через хворобливість люди часто не можуть самостійно вбудовувати травматичні події у свою історію життя. Цей процес постійного відторгнення, який у психології називається «витісненням», займає в мозку/у психіки величезну кількість енергії.

Людина з травмою швидко втомлюється, відчуває себе апатично, розсіяно, нещасливо, тому що все, що нагадує про травму, психікою блокується, відторгається й вирізається з реальності. Отже, все, що в житті може викликати нагадування про травму, має бути віддалене, а це і відносини, і можливості, і місця. Людина починає страждати саме від того, що життя зводиться до уникнення будь-якої згадки про травму, хворобливих емоцій і, відповідно, болю. Таке життя часто не веде людину до розвитку й щастя, а замикає на самоті й застої.

Є багато інформації про те, як фізіологічно змінюється мозок людей, які пережили травму, навіть генетично ми стаємо іншими. Це — процеси епігенетики, коли код ДНК не змінюється, а модифікується експресія генів. Крихітні мітки додаються або видаляються з нашої ДНК у відповідь на зміни в середовищі, в якому ми живемо.

Колективна травма — це також неординарна подія, що загрожує життю, благополуччю, що трапилася вже не з однією людиною, а з групою людей. Відповідно, що більше група, то більше людей починають жити своє життя, фокусуючись на уникненні болю.

Саме тому травму треба вбудовувати в історію життя, відпускати біль і всі почуття, щоб травма стала подією життя, печальною, сумною, але подією, про яку можна сумувати, плакати, але не можна уникати її.


Музей «Голоси Мирних


Проєкт Фонду Ріната Ахметова «Голоси Мирних» – це унікальний психотерапевтичний проєкт, що допомагає людям обробити свою травму, що допомагає нам як суспільству припинити уникати болю й жаху, а прийняти, оплакати та вбудувати війну на Донбасі в свою реальність, у нашу українську історію.

Важливо розуміти, що, як би там не було, пара мільйонів чоловік — прямі свідки війни, вони живуть щодня своє життя й становлять 10% нашого суспільства. Ще 30 відсотків — це непрямі свідки війни, їхні родичі, знайомі, люди, які пишуть, працюють із наслідками війни. Іншими словами, нам пізно робити вигляд, що війна десь далеко. Вона близько, вона — наша історія, наша реальність, і саме час про це говорити та щось із цим робити.

Саме із цієї причини Музей «Голоси Мирних» — це не просто проєкт, це — процес одужання суспільства та спроба зібрати в архіві історії, голоси свідків явища під назвою «війна на сході нашої країни».

Якщо вашого життя торкнувся збройний конфлікт, ви також можете звернутися за допомогою до психологів Фонду за телефоном гарячої лінії: 0800509001(*Всі дзвінки безкоштовні. Психологічна допомога надається безкоштовно.)

Про вашу історію теж повинні дізнатися! Розкажіть її світу! Перейдіть за посиланням https://civilvoicesmuseum.org/my-storyі заповніть невелику анкету, щоб зробити свій внесок у збереження пам’яті.