Історії які ви нам довірили

1 2
меню
{( row.text )}
{( row.tag )}
logo

Історії які ви нам довірили

1 2
Жертва чи Потерпілий. Важливість форми

Жертва чи Потерпілий. Важливість форми

У 2014 році на сході України почався збройний конфлікт. Рінат Ахметов першим надав безпрецедентну за своїми масштабами допомогу та врятував 3,5 мільйона життів. 

Для збереження особистих історій цих людей створено Музей «Голоси Мирних» — перший і найбільший в Україні архів свідчень очевидців подій на Донбасі. 

Фонд ставить перед собою завдання зробити його найбільшим музеєм історій мирних жителів у світі. Музей уже зібрав більше восьми тисяч історій жителів Донецької й Луганської областей і переселенців, а до 2025 року Фонд планує задокументувати 100 тисяч свідчень.

У зборі історій для Музею беруть участь психологи, які допомагають людям впоратися з травмою війни. Із 2014 року психологічну підтримку Фонду отримали понад 60 000 мешканців сходу країни різного віку. Олена Лук’янчук — одна з психологів Фонду, яка підготувала низку матеріалів щодо психологічної допомоги. Пропонуємо вам її професійну точку зору.

Сьогодні багато пишуть на психологічну тематику. На кожному кроці можна почути «закрити гештальт», «усвідомленість», «психосоматика» тощо. Про психологічну травму знають мало не з самого народження. 

Покоління нинішніх батьків робить дуже багато, щоб не травмувати своїх дітей, іноді навіть надмірно підстилаючи їм соломку там, де треба дати свободу або можливість здобути свій досвід, навіть якщо отримаєш при цьому гулю.

Знову-таки сучасний психолог має вміти писати та продавати свої послуги, і з цим пов’язана величезна кількість курсів і тренінгів «продажу для психологів» і, як результат, величезна кількість психологічної інформації ллється на нас з Інтернету. Але чи допомагає нам це повірити в себе, адаптуватися в складній ситуації, зрозуміти, чому пройшло стільки років з початку війни, а багато людей так і не прийшли до тями, немов застрягли в безвиході, і на всі поради «опанувати себе» тільки ще більше занурюються в приреченість.

Частина переселенців усе ще живуть наче «не насправді», застрягли в цьому тестовому житті, часом взагалі не пробуючи усвідомлювати, що це і є реальність.

Чому нам потрібний різний час для адаптації до змін?

Війна, пандемія, розлучення, переїзд, не куплена цукерка з дитинства – усе це на нас діє по-різному й для когось буде травмою, а хтось згодом не покаже жодних емоційних або когнітивних змін.

Колись в одному з психологічних видань розповідалася історія, як терористи викрали шкільний автобус і кинули діточок у підземелля. У ямі був центральний шток і звід, який на цьому штоку тримався. Потім щось сталося, і шток став хитатися. Діти впали в ступор, багато хто злякався й почав плакати, що цілком зрозуміло, тому що земля почала сипатися на них, і вони вирішили, що зараз загинуть. 

Один із хлопчиків запропонував: «Давайте цей шток тримати й кудись землю відгортати!». Він боровся. Хоча він був у тій же ситуації, що й інші діти. 

Коли через рік їх всіх обстежили (їх врятували, а терористів покарали), то тільки в нього не знайшли жодних клінічних, соматичних, психічних наслідків збитку. А в інших знайшли різні зміни в емоційній і когнітивній сфері. Хоча вони всі були там в однакових умовах. Але хлопчик боровся.

І ця історія якнайкраще показує, що адаптація психіки до криз і жахів нашого життя пов’язана безпосередньо з нашою здатністю залишатися активним, мати хоча б якусь владу над ситуаціями та своїм життям, бути здатним усвідомлювати, що ти зробив усе, що міг.

У психології при згадці травми вживається термін «жертва», але зараз іноді використовують ще один - «потерпілий». Так ось, відрізняються вони по контексту незначно: і той, і той чоловік були в жахливих умовах, де переживали насильство тією чи іншою мірою. Але сенс у цих термінів різний. 

Жертва позбавляється всієї влади над собою й ситуацією (це і є травмуючим найбільше, оскільки ти не володієш ситуацією і своїм життям), і це відчуття стає дуже руйнівним згодом, тому що людина й далі сумнівається в цій здатності управляти своїм життям. 

Коли ми «жертву» перейменовуємо в «потерпілого», ми ніби повертаємо їй владу й силу над ситуацією, де навіть якщо вона й була безсилою, але зробила все, що могла, від неї залежне, просто ситуація була більша, ніж вона. Людині дуже важливо розуміти, що вона робить усе, що від неї залежить, щоб перемогти, адаптуватися, вистояти й керувати своєю реальністю.

Війна для всіх нас — це подія більша, ніж ми.

Тому так важливо міняти форму, навіть для самих себе. Прийміть факт, що всі ми можемо опинитися потерпілими, коли життя стає більшим, ніж ми самі, але ми робимо все, що можемо, щосили. Простіть себе за неможливість завжди бути на висоті, робіть щодня те, що ви можете, і помічайте це.

Якщо вашого життя торкнувся збройний конфлікт, ви також можете звернутися за допомогою до психологів Фонду за телефоном гарячої лінії: 0800509001(*Всі дзвінки безкоштовні. Психологічна допомога надається безкоштовно.)

Про вашу історію теж повинні дізнатися! Розкажіть її світу! Перейдіть за посиланням  https://civilvoicesmuseum.org/my-story і заповніть невелику анкету, щоб зробити свій внесок у збереження пам’яті.